Відповідно до ДСТУ Б В.2.7-65-97 добавки класифікують по основному ефекту впливу на властивості бетонної суміші і бетону. Виділяють 5 класів добавок-модифікаторів:
І – добавки, які регулюють реологічні властивості бетонних сумішей.
ІІ – добавки, які регулюють кінетику процесів тужавіння і твердіння бетонної суміші в початковий період після зачинення.
ІІІ – добавки, які регулюють структуру і пористість цементного каменю і бетону.

IV – добавки, які підвищують міцність, корозійну стійкість, непроникність і морозостійкість бетону.
V – добавки, які дозволяють надати бетонові спеціальні властивості.

Одні і ті ж добавки можуть відноситись до різних класів, залежно від мети, з якою вони вводяться в бетонну суміш, дозування і т.п.

До добавок І класу відносять пластифікуючі та водоредукуючі, які дозволяють підвищити рухливість бетонної суміші і (або) зменшити її водовміст, а також водоутримуючі і стабілізуючі, які зменшують водовідділення, розшарованість, розчиновідділення бетонної суміші.

В Україні сьогодні найбільше поширення отримали розріджувачі бетонних сумішей нафталінформальдегідного і меламінформальдегідного типів. Застосовуються також новітні суперпластифікатори полікарбоксилатного і поліакрилатного типів. Суперпластифікатори складаються зі спеціально синтезованих хімічно чистих речовин, іноді модифікованих відходами чи побічними продуктами виробництва.

Широко використовуються недорогі пластифікатори на основі відходів виробництва – технічні лігносульфонати, у тому числі модифіковані (ЛСТ, ЛТМ, ЛСТМ-2), випарена післядріжджева барда (УПБ-М), форміатно-спиртовий пластифікатор (ПФС), пластифікатори на основі гідроксикарбонових кислот (ПДК, НДК) і відходів виробництва капролактаму (ЩСПК, ВЛС). Розподіл на суперпластифікатори і пластифікатори закріплений в нормах виходячи з пластифікуючого ефекту добавок.

Водоутримуючі і стабілізуючі добавки забезпечують водовідділення литих бетонних сумішей (ОК=20...22 см) не більше 2% і розчиновідділення таких сумішей не більш 2,5%. Вони підвищують однорідність і знижують проникність бетону. До них відносять поліоксиетилен (ПОЭ), метилцелюлозу (МЦ-100), карбоксиметилцелюлозу (КМЦ).

Добавки такого типу на основі ефірів целюлози отримали широке поширення у виробництві сухих будівельних сумішей. Стабілізаторами реологічних властивостей бетонних сумішей також є високодисперсні порошки каоліну, бен-тонітової глини, у т.ч. з емульгатором (ЛСТ, ОП-7).

До добавок ІІ класу відносять сповільнювачі тужавлення і твердіння (ЛСТ, нітрилотриметиленфосфонова кислота МТФ, кормова цукрова патока – меласа, декстрин), а також прискорювачі тужавлення і твердіння - хлорид кальцію (ХК), сульфат натрію (СН), нітрит-нітрат кальцію (ННК), нітрат кальцію (НК), нітрат натрію (НН1), тринат-рійфосфат (ТНФ).

Добавки першої групи (сповільнювачі) застосовують при технологічній необхідності подовження термінів бетонування, а також при зведенні масивних монолітних конструкцій для зменшення тепловиділення. Добавки другої групи цього класу (прискорювачі) більш поширені і дозволяють прискорити тужавлення на 25% і більше при температурі 20°С (СаСl₂, Na₂SO₄), підвищити міцність бетону у віці 1 доби на 20% і більше. Їх використовують для зниження температури і тривалості пропарювання, підвищення розпалубочної, відпускної (іноді і марочної) міцності, зменшення тривалості витримування бетону в опалубці при безпропарочній технології.

Добавки III класу дозволяють створити в бетоні систему замкнутих пор, які позитивно впливають на його морозостійкість і непроникність, зменшують середню щільність.

Побічним позитивним ефектом є деяка пластифікація бетонної суміші, зменшення її розшарованості. Можна виділити наступні групи добавок цього класу:
• повітровтягувальні: смола нейтралізована повітровтягувальна (СНВ, американський аналог – Вінсол), смола деревна омилена (СДО), сульфанол (С);
• пластифікуючі-повітровтягувальні: ЛСТ, ЩСПК, етилсиліконат (ГКЖ-10) і метилсиліконат (ГКЖ-11) натрію;
• піноутворюючі: СДО, клеєканіфольний, клеєнекалевий, алю-мосульфонатний, смолосапоніновий піноутворювачі, сульфанол. Зараз на основі зазначених піноутворювачів випускаються добавки, які містять також стабілізатори властивостей піни, регулятори тужавлення і твердіння цементного тіста;
• газоутворюючі: алюмінієва пудра ПАК, ПАП, полігідросилоксани (136-41 і 136-157М, раніше відомі як ГКЖ-94 і ГКЖ-94М).

IV клас добавок включає перераховані вище і деякі інші, які застосовують цілеспрямовано для регулювання певних властивостей бетону.

Так, підвищити міцність можна, використовуючи пластифікуючі добавки, прискорювачі твердіння, тонкомолоті порошки.

Корозійну стійкість підвищують повітровтягувальні і гідрофобізуючі добавки (ГКЖ-10, ГКЖ-11, ГКЖ-94, алюмометилсиліконат натрію АМСР), кольматуючі добавки (сульфати алюмінію СА і заліза СЖ, хлорид заліза ХЖ, поліамідна смола С-89, бітумна емульсія – емульбіт БЭ), які закупорюють капілярні пори бетону, а також інгібітори корозії арматури (нітрит натрію НН, сечовина М, біхромати натрію БХН і калію БХК, тетраборат натрію ТБН - бура, нітрит-нітрат кальцію ННК).

Морозостійкість і непроникність бетону підвищуються при застосуванні повітровтягувальних, кольматуючих і водоредукуючих добавок.

До добавок V класу звичайно відносять:
• протиморозні добавки (електроліти: прискорювачі твердіння, які застосовуються в підвищених дозах – до 5...15% , а також хлорид натрію ХН, аміачну воду АМ, поташ П);
• добавки, які змінюють електропровідність бетону (хлористі солі, графітовий порошок, сажа);
• добавки, які підвищують бактерицидні і інтексицидні властивості бетону (оловоорганічні сполуки);
• добавки, які підвищують жаростійкість бетону (зола-виносу, тонкомолота хромітова руда, шамот).

Особливості застосування найбільш розповсюджених добавок розглянуті на нашому сайті.

ПРЕЗЕНТАЦІЯ         NEW!

CH4 КОМПЛЕКСНА ДОБАВКА ДЛЯ ВІБРОБЕТОННИХ СУМІШЕЙ

У випадку виникнення запитань зв'яжіться з нашими технічними спеціалістами